Друковане дзен-бароко

Офорт — чи не найвишуканіша з графічних технік. Художник, який має достатньо хисту і терпіння, щоб опанувати премудрощі офорту, отримує у нагороду карколомні та, здавалося б, невичерпні зображувальні можливості. Але самодостатність аристократичної техніки несподівано поставила під сумнів людина, яка знає про неї практично усе — блискучий графік Оксана Стратійчук. Прагнення доповнити і урізноманітнити друк розфарбовуванням і аплікаціями, гра з фактурами шляхетних сортів паперу та власноруч зробленого черпаного паперу із суто технічного експерименту перетворилися для художниці на пошук нових можливостей висловлення глибших та витонченіших змістів. І пошук виявився вельми результативним.

Наприклад, офорт «Дощ» надруковано двічі у різних відтінках — на звичайному папері та на напівпрозорому, поцяцькованому плямами золота, після чого «прозору» версію безжально порізано на фрагменти, які приклеєні на «цупкий» відбиток. Зображення набуває просторової глибини, стає знаком певних витончених вражень та відчуттів — шелесту дощу, шереху трав, тріпотіння тендітних пелюсток. Як у дзенському мистецтві крапля води може позначати океан, камінчик — земну твердь, а цятка туші на папері — вміщувати у собі всесвіт, так у офортах-аплікаціях Оксани Стратійчук нашарування задрукованого паперу позначають ту найвищу насолоду витонченого милування світом, що була властива хіба що авторам хоку доби Хейан. Для художниці, як і для поета тих давніх часів, не існує «низьких» і «високих» мотивів — вона так переконливо захоплюється формами простих, не переобтяжених стереотипними асоціаціями речей, що прозаїчні кабачки-цукіні, голівки часнику, цибуля, капустина стають вишуканими естетичними об’єктами. І це захоплення простотою, здатність роздивитися у натурі та передати у роботах найтонші нюанси форм та фактур також ріднить роботи української художниці двадцять першого століття із дзенським мистецтвом стародавньої Японії.

Експериментування Оксани Стратійчук з фактурами паперу цілком органічно поєдналося з експериментами у модульному друці. Повторюваність, окрім безперечної декоративної привабливості, надає роботам нового, набагато ширшого змісту. Окремий жмуток пролісків чи гілочка герані — це проста констатація факту краси квітів, далеко не нова у тисячолітній історії мистецтва. Але той самий квітковий мотив, повторений багато разів на великому аркуші, вручну підфарбований, фрагментарно перекритий вишуканим японським папером козо чи грубим фактурним черпаним папером так, що подекуди перетворюється на віддалений натяк на зображення, стає уособленням безмежного і мінливого простору, набуває глибини й динаміки та, здається, простягається поза кордони формату, наповнюючи язичницькою радістю квітування, сонцем, вітром і хмарами чи не увесь всесвіт. Це — чисті відчуття й настрої, що лежать у площинах, далеких і від вербальності, і від зображувальності. Видається, що не останню роль у сприйнятті подібних робіт відіграють і асоціації — у кожного глядача вони свої, художниця лише провокує розмотування асоціативного ланцюжка. Тож поглянувши на офорти циклу «Три дні одного року» під іншим кутом чи у іншому настрої, можна побачити у них не троянди, герані чи тюльпани, не рух, вітер і хмари, а вишукано-збляклу розкішну тканину XVIII століття — таку, як на парадних жупанах козацької старшини з барокових портретів.

Взагалі, барокова традиція впевнено проглядає у багатьох роботах Оксани Стратійчук, химерним чином переплітаючись із дзенським лаконізмом. І несподіване перетворення жовтого латаття у вазі на узагальнений бароковий вазон, і старанно промальовані (як завжди — з натури!) пружні й виткі пагони, розкішні квіти й апетитні плоди, подібна до пишного барокового картушу цвітна капуста чи декоративна, неначе заставка стародруку розрізана навпіл смоква — у баченні світу й трактуванні форми відчутно потужний бароковий імпульс, властивий художниці чи не на генетичному рівні.

Досвід свідчить, що в історії мистецтва залишаються лише ті твори, які розширюють властиві своєму часу горизонти можливого. Оксана Стратійчук нині демонструє, що можливості старого доброго офорту значно ширші, аніж ми звикли думати. Схоже на те, що її роботи таки ввійдуть в історію.

Капуста і часник
Офорт, 25×50, 2012

Цукіні
Офорт, 23×65, 2012

Квіти у скляній вазі
Офорт, 27×65, 2012

Жоржини
Офорт, 65×55, 2012

Три дні одного року. Квіти герані
Офорт, акварель, 62×96, 2012

Три дні одного року. Пора тюльпанів
Офорт, акварель, 62×96, 2012

Три дні одного року. Живопліт
Офорт, акварель, 62×96, 2012

Дощ
Офорт, акварель, 50×102, 2011

Залиште ваше повідомлення