Вікно у Люксембурзький сад
Французькі митці кінця ХІХ століття виробили особливий образ художника, богемний тип, що уподібнювався антикварові-лахмітнику у пошуках цінних дрібниць серед закинутих, тіньових уламків життя. Художники, поети, драматурги уявляли себе утаємниченими шукачами дорогоцінного мотлоху на маргінесах людського існування — справжнього матеріалу для творчості. Образ богемного художника-антиквара передбачав наявність особливого творчого бачення, яке не розрізняє суттєве та несуттєве, значне і незначне, піднесене та буденне. У рамках такого підходу жодним елементом не буде зневажено, жодну деталь не знехтують, усі сторони і моменти життя будуть показані однаково цікавими і цінними. ХХ століття продемонструвало справжній парад художніх типів: художники-революціонери, критики, художники-лінгвісти, менеджери та рекламники змінювали один одного, але тип художника-антиквара продовжив існувати.
Серія нових робіт київського графіка Оксани Стратійчук «Вікно у Люксембурзький сад» відкриває шпаринку у світ художника-антиквара на початку ХХІ століття. У її графічних аркушах змішується символічне та суто декоративне, сусідять різні види друку та паперу: ручний папір використовується поряд із фабричним, складний друк — поряд із фотокопіями. В роботах оживають персонажі з французьких журналів та листівок початку ХХ століття, старовинних фотографій, знайдених на блошиних ринках Парижа, Києва, Кракова та інших міст, обличчя предків із сімейних архівів.
Створення нової серії графічних аркушів почалося із виготовлення паперу. Перебуваючи на стипендіальній програмі «Гауде Полонія» в Академії мистецтв м. Лодзь, Оксана Стратійчук опанувала техніку «черпаного» паперу — класичний метод виготовлення ручного паперу. Ця техніка досі вживається для створення дорогих сортів паперу, а також існує як самостійний вид мистецтва. У роботах із серії «Вікно у Люксембурзький сад» використовуються різноколірні паперові маси, збагачені різноманітними рослинними елементами: листям, пелюстками, голками дерев. Поєднання європейських та східних матеріалів дозволяє досягти корпусно прозорих ефектів, які, разом із характерним для ручного паперу нерівним краєм, стали довершеною основою для втілення синкретичного творчого задуму. Оригінальні аркуші ручного паперу художниця доповнила різними видами друку, використавши офорт, колографію, монотипію та високий друк. І так само, як погляд художника-антиквара не розрізняє суттєве та несуттєве, глядач у його творах уже не зможе знайти різницю між задумом та імпровізацією, навмисною роботою митця та природною грою матеріалу, зрештою, ця різниця також стає незначною.
Ці твори можна розглядати довго і уважно, щоразу помічаючи нові деталі. Такі роботи привчають до дбайливого споглядання, адже кожна дрібниця має цінність і несе навантаження. Синкретична природа творів художника-антиквара відтворює життя у його розмаїтті та переповненості несподіваними поєднаннями, а дбайливе споглядання, виховане на таких творах, дозволяє побачити справжню глибину і цінність власного повсякденного буття.
