Оксана Стратійчук

Життя у просторі паперу

Основну тему своєї творчості Оксана Стратійчук визначила несподівано одразу. Оспівування жінки в усій красі своїх чар та вад відобразилось у цілій серії офортів. Їх можна впізнати серед інших робіт одразу, цих жінок-«лір» Оксани Стратійчук, витончених та неприродньо видовжених. Деяка схематичність зображення жінки, її застигле, беземоційне обличчя-маска скоріше нагадують обличчя ляльок або акторів з класичних японських театрів, де старанно дотримана умовна виконавча манера, канонічні пози, грим, жести та міміка. Проте, на відміну від театру, життя у офортах, усі внутрішні переживання «головної героїні», її стан та емоції можна відшукати на другому плані, серед так званих «декорацій», які постають свого роду ключем до відгадки таємниць та подій, що відбуваються.

Дуже часто це виняткові, неіснуючі квіти та рослини, які, оточуючи жінку, неначе підкреслюють її неповторний аромат, смак та вказують на стан цілковитої задоволеності собою, що у деяких роботах навіть посилено овалами, у яких розміщено зображення. Майже канонічними стають у офортах нечисленні персонажі та елементи. Вони переходять із офорту в офорт, змінюючись та перевтілюючись, несподівано зникаючи та з’являючись. Так, безтурботні хлопчаки, які щойно бавились на галявині, на іншій роботі застигають у вигляді старої, напівзруйнованої скульптури. Навіть не до кінця зрозуміло, хто ж вони такі — чи то звичайні діти, чи античні напівбоги-амури? Ці своєрідні знаки-ключі дозволяють фантазувати навіть недосвідченому глядачеві.

Можна розглядати офорти Оксани Стратійчук, спираючись на їх своєрідну семантичну природу, мову якої художниця вдало розробила. Тоді вони розглядатимуться не тільки як легкі, кольорові, дещо «фрескові» картинки. Вони напрочуд легко читатимуться та розумітимуться, неначе поема або роман, головна героїня якого — жінка. «О, жінко! Сад моїх тенет. Ти знову дихаєш непевно чи споглядаєш. Достеменно, я знову раб твоїх принад».