Оксана Стратійчук

Рослинна тематика у творчості Оксани Стратійчук вже добре знайома відданим глядачам. Перші квіти проростають на папері у серіях натюрмортів ще наприкінці 1990-х. Від змішаних композицій, де поєднуються плоди, рослини та фігури, Оксана просувається до квіткових натюрмортів у дусі голландських майстрів цього жанру. Барокова пишнота букетів в наступних серіях робіт змінюється на вишукану елегантність японських садків. Соковиті квіти-плоди, тілесні й осяжні в серіях натюрмортів, поступаються місцем рослинам-символам, художнім узагальненням образу квітки, які призначені суто для естетичного та філософського споглядання.

В роботах Оксани Стратійчук відчуваються, крім високого класу майстерності, витонченість, природня сила, особливий навіть для художника естетський смак. І в кожному офорті присутня якась аж любляча уважність майстра та дивовижне артистичне терпіння, терпіння, що сповнене нагромадженої творчої сили. Пафос продуманої побудови, раціональної організації образу якісно присутній в її роботах. Відчуваються у неї також відповідальне відношення до процесу малювання як до урочистої події, очищеного від суєти і випадковостей творчого акту, котрий і створює позитивний струм такої графіки — цієї палкої енергії втілення задуму у матеріал.

Серія нових робіт київського графіка Оксани Стратійчук «Вікно у Люксембурзький сад» відкриває шпаринку у світ художника-антиквара на початку ХХІ століття. У її графічних аркушах змішується символічне та суто декоративне, сусідять різні види друку та паперу: ручний папір використовується поряд із фабричним, складний друк — поряд із фотокопіями. В роботах оживають персонажі з французьких журналів та листівок початку ХХ століття, старовинних фотографій, знайдених на блошиних ринках Парижа, Києва, Кракова та інших міст, обличчя предків із сімейних архівів.

Офорт — чи не найвишуканіша з графічних технік. Художник, який має достатньо хисту і терпіння, щоб опанувати премудрощі офорту, отримує у нагороду карколомні та, здавалося б, невичерпні зображувальні можливості. Але самодостатність аристократичної техніки несподівано поставила під сумнів людина, яка знає про неї практично усе — блискучий графік Оксана Стратійчук. Прагнення доповнити і урізноманітнити друк розфарбовуванням і аплікаціями, гра з фактурами шляхетних сортів паперу та власноруч зробленого черпаного паперу із суто технічного експерименту перетворилися для художниці на пошук нових можливостей висловлення глибших та витонченіших змістів. І пошук виявився вельми результативним.

Офорт Оксани Стратійчук «Квасоля і троянди» — квінтесенція підходу усіх трьох учасниць виставки до натури й життєвих явищ, вартих увічнення у мистецькому творі. Оксані вдалося вишукано поєднати, здавалося б, полярні речі: доволі банальний символ прекрасного і романтичного, за участі якого «роблять красиво» вже не один десяток років (троянди) і прозаїчну рослину, з якої отримуємо ситний харч (квасолю). Але зображувальна майстерність примушує глянути на речі свіжим оком, стирає нашарування стереотипних образів.

Офорт — термін, що об’єднує комплекс графічних технік глибокого друку, пов’язаних із процесом хімічного травлення (травлений штрих, акватинта, лавіс та ін.). Травлення металу для досягнення рельєфного візерунку було винайдене європейськими ювелірами, а згодом — у ХVI столітті — ця техніка була запозичена майстрами-гравірувальниками. Поступово розвивались різноманітні способи виконання офорта, на додаток, поряд із хімічними способами нанесення зображення практикуються деякі механічні техніки (меццо-тинто, суха голка). Завдяки розмаїттю засобів, багатому арсеналу зображувальних можливостей та доступних художніх ефектів офорт отримав характеристику «найживописнішої» графічної техніки. Та попри притаманну цій техніці гнучкість у завданнях життєподібного відтворення дійсності, майстри офорта віднаходять власну образно-символічну мову офорта, що піднімає графічні техніки на один рівень із іншими видами сучасного мистецтва.

Київську художницю Оксану Стратійчук часто називають найяскравішою представницею українського графічного неомодерну.Античні та біблійні образи постають у її ранніх творах у інтуїтивно відчутій, умовно стилізованій, вишукано декоративній та вкрай естетизованій манері.

Грустно, и в последнее время все реже удается побывать на выставке графики, скажем, офортов. А еще реже — увидеть экспозицию хороших офортов. Уж слишком длительный и трудоемкий процесс их творения. Но что там говорить, поразмышляйте сами: это же нужно нанести рисунок на медную доску, выцарапать его на лаке, протравить в кислоте, а затем еще и отпечатать на офортном станке. Занятие не для тех, у кого слабые нервы, сам пробовал, собственно, печатать, но и этого хватило для осознания. Чуть не забыл, желается еще одна составляющая (достаточно важная) — талант. На компьютере — хорошо, что живем во времена IT-технологий — все сделать значительно проще, хотя и здесь, конечно, придется работать руками. Но все-таки здесь можно хоть бы ошибку исправить, подчистить огрехи... С офортной доской такой номер не пройдет.

Стратийчук еще с Академии прославилась как один из лучших офортистов. Офорт в идеале — это ведь и есть зарисовки визионера, в отличие от пафосной картины, когда пахнет потом и госзаказом.

Киевская графическая школа — уникальный, чудом уцелевший оазис средневековых, ремесленных техник: офорт, литография, всякие там меццо-тинто. В век компьютерных технологий осталось еще несколько сумасшедших, которые культивируют древнее ремесло.

Не всем нравится заимствованное из французского языка слово «натюрморт». Уж очень жутко звучит дословный перевод: «мертвая натура». Значительно приятней для обозначения жанра пользовать иначе присутствует в натюрмортах последние 300 лет. Добавить изысканнейший колорит и классически уравновешенную композицию -и вот оно, современное произведение, продолжаюся английским эквивалентом still life — «замершая жизнь». Впрочем, для офортов и акварелей магистра графики Оксаны Бербеки-Стратийчук даже такое определение не достаточно выразительно, поскольку жизнь в них так и кипит.

Линии поют, словно источаемые свирелью-цевницей. Каков там он был, «цвет бедра испуганной нимфы»? Бледно-розовым, лиловато-песочным? А может, просто телесным? Оксана Стратийчук, однако, озабочена не этим, а мелодией струящихся очертаний. И нимф у нее предостаточно (как правило, нейтральной расцветки). На первом месте, после наливных плодов и... птиц. Среди которых, в свою очередь, лидирует... попугай.

Оксана Бербека-Стратийчук — художница с именем или, лучше сказать, со стилем. Ее специально ищут на выставках, узнают с первого взгляда, узнав, шумно радуются. Самое же значительное и несомненное свидетельство того, что эти имя и стиль действительно существуют, в том, что ей — Оксане Бербеке-Стратийчук — подражают как неосознанно, так и вполне сознательно.

Оксана Стратійчук досконало володіє багатьма гравюрними техніками, серед яких найулюбленішою для неї є офорт. Специфіка його виразності виявилася адекватною яскравому обдаруванню художниці, наділеної щедрою фантазією та ліричним світобаченням, визначила особливе місце Стратійчук у київському мистецькому середовищі.

Можна розглядати офорти Оксани Стратійчук, спираючись на їх своєрідну семантичну природу, мову якої художниця вдало розробила. Тоді вони розглядатимуться не тільки як легкі, кольорові, дещо «фрескові» картинки. Вони напрочуд легко читатимуться та розумітимуться, неначе поема або роман, головна героїня якого — жінка. «О, жінко! Сад моїх тенет. Ти знову дихаєш непевно чи споглядаєш. Достеменно, я знову раб твоїх принад».